Як би я дівчина була, То я вінок п'янкий сплела, Підперезалася б серпанком І весняним погожим ранком, Поки не кинуло ще сонце Своє проміння у віконце, Поки не впали срібні роси На мої довгі русі коси, Прийшла б до тебе знов і знов, Мов Полісяночка з дібров, Що ніжно, весело всміхатись, Тугими персами торкатись І поцілунок полум'яний, Подарувать,тобі, Коханий!
Як би я жинкою була, То я б сорочку одягала - Гаптовану, мережану - І тихо-тихо, обережно Босінож по траві-росі, Коли ще сплять ледачі всі, Під покривалом ночі й неба Я біглаб, як душа до тебе, Щоб все, як є, жагуче тіло, Що від кохання розпашіло, І серця жар - тобі віддати, В твоїх обіймах завмирати, Щоб народить і народжати, Буть на Землі нащадків мати... На то я жінка.
Якби Бабусеюбула, То я б пополудні прийшла Неспішно, тихою ходою, Щоб привітатися з тобою, На посивілі твої скроні Покласти стомлені долоні, Життеву мудрість передати, Благословить,як рідна мати, І щастя-долі побажати.
Щоб ти здоров'я мав і силу, Кохав дружину свою милу, Ростив синів своїх і дочок, Ходив гуляти у садочок, Та щоб просилися на руки Твої кирпатенькі онуки. Якби жБабусею була.
О милий Боже, ти прости, Що я прошу - уберегти Мене від Божого жадання: Од вічного в житті кохання.
Та я - не дівчина, не жінка І не бабуся, а - Ялинка, Жива, колюча Деревинка. Тому і не змогла прийти І тобі щастя принести. Тут сміх і радість. А я плачу, Бо вже ніколи не побачу Чудового - земного - раю.
Прощайте, люди, я вмираю, Я тут, на світі помираю І лиш тепер достоту знаю: Я в жертву віддана для того, Щоб у душі ви мали Бога.
